Волинь — це не лише озера та ліси. Тут, знаєте, ще й землі такі, що очі розбігаються. І працюють на них компанії, про які чомусь рідко говорять у широких колах, хоча саме вони формують те, що ми бачимо на прилавках супермаркетів і що експортується далеко за межі України. От подумав нещодавно — а хто вони, ці аграрні гіганти Волині? І вирішив розібратися.
Поїхав минулого тижня у Ковель. Стою собі біля елеватора — от такий велетень, що видно за кілометр — і думаю: скільки ж компаній справді великих на Волині? Десять? Двадцять? А виявилось, що картина складніша. Набагато.
А якщо вже говорити про забезпечення господарства якісним обладнанням – варто глянути на https://promua-group.com/. Тут і техніка для фермерських господарств, і промислове обладнання, і все необхідне для того, щоб ваш бізнес працював як годинник. Асортимент серйозний, ціни адекватні, а головне – консультують по-людськи, без зайвої “води”. Якраз те, що треба для тих, хто розвиває аграрну справу на Волині та не тільки.
Лідери рослинництва: хто обробляє найбільші площі
Почнемо з очевидного. Рослинництво — це хребет волинського АПК.
«Агропродсервіс» — от ця компанія обробляє десь понад 25 тисяч гектарів. Може, навіть більше, бо вони постійно щось орендують нове. Базуються у Луцькому районі, але поля розкидані по всій області. І знаєте що цікаво? Вони не просто сіють пшеницю та соняшник. Останні роки активно експериментують з льоном. Так, власне, льон знову повертається на Волинь. Хто б міг подумати років п’ять тому?
А ще є «Волиньагрохолдинг». Назва така собі пафосна, але люди там працюють справжні. Близько 18 тисяч гектарів обробляють. Спеціалізуються на зернових — пшениця, ячмінь, кукурудза. Технології у них, до речі, непогані. GPS-моніторинг тракторів запровадили ще у 2023-му. Це як з велосипедом — спочатку здається складно, а потім вже без цього ніяк.
«Поліське зерно» — компанія з Камінь-Каширського району. От там справді Полісся починається, і умови для землеробства, м’яко кажучи, не найпростіші. Але ж працюють! Десь 12-14 тисяч гектарів під їхнім управлінням. Цікаво, що вони зробили ставку на органічне виробництво. Частину полів перевели на органіку років зо два тому. Чи окупається? Питання відкрите.
І ось що помітив, їздячи по області. Багато невеликих компаній об’єдналися. Чи злилися. Чи просто співпрацюють тісніше — важко зрозуміти. Але тренд очевидний.
«Маневицьке АТП» — технічне підприємство, яке обслуговує десятки дрібніших фермерів. Власне, вони не виробляють продукцію, але без них виробництво неможливе. Ремонт техніки, постачання запчастин, агрономічний супровід. Така собі інфраструктурна кістка.
Ще одне. У Любомльському районі є «Надбужанське» — колишній радгосп, який перетворився на сучасне підприємство. Вони роблять те, що мало хто наважується — вирощують нішеві культури. Сочевицю, наприклад. Чи нут. Ринок невеликий, але маржа висока.
Тваринництво: молочні ферми та комплекси, які годують область
Перейдемо до тваринництва. Бо ж не одними зерновими живемо.
«Волиньмолоко» — от ця компанія має ферми у трьох районах. Загалом близько 3 тисяч голів дійного стада. Звучить багато? Так. Але ж для сучасної молочки це стандарт. Цікаво інше — вони запровадили систему автоматичного доїння ще у 2024-му. Роботи доять корів. Звучить як фантастика, але працює.
Аось «Ратнівський м’ясокомбінат» — тут складніша історія. Власне, вони і виробляють, і переробляють. Свиноферма на 5 тисяч голів плюс забійний цех. Повний цикл, так би мовити. Чи етично це? Питання філософське. Але економічно ефективно — це факт.
«Поліська птахофабрика» біля Любешева — велетень у своїй ніші. Курятина, яйця, переробка. Десь 2 мільйони курей одночасово. Коли проїжджаєш повз — запах специфічний, звісно. Але ж робочих місць дають багато. Понад 400 чоловік працює постійно.
От думав недавно — чому молочка на Волині не така потужна, як у сусідній Рівненській? І знаєте, відповідь проста. Клімат. Полісся — це болота історично. Корови люблять суше. Тож молочні ферми концентруються на півдні області. У Луцькому, Горохівському районах.
«Турійське молоко» — невелика компанія, але дуже якісна. Близько 800 корів. Працюють з локальними магазинами, постачають свіже молоко. Без стабілізаторів та всього іншого. Чи рентабельно? Судячи з того, що вони розширюються — так.
Є ще «Ківерцівське АТП-тваринництво» — таке собі кооперативне об’єднання. Там фермери здають молоко, а підприємство забезпечує збут та переробку. Модель, яка працювала у радянські часи. І, власне, досі працює. Чому б ні?
Переробка: від поля до полиці — повний цикл
Тут картина цікавіша. Бо одна справа — виростити, інша — перетворити на продукт.
- «Ковельський елеватор» — гігант зернопереробки. Потужність — десь 120 тисяч тонн одночасного зберігання. От стоїш біля цієї споруди і розумієш масштаб. Приймають зерно від дрібних фермерів, сушать, зберігають, продають трейдерам. Без них експорт би стояв.
- «Луцький комбікормовий завод» — а тут вже виробництво кормів. Працюють з 1970-х років, але модернізувалися прилично. Нові лінії запустили у 2025-му. Виробляють корми для всіх видів тварин — від курей до корів. І знаєте що цікаво? Частину сировини закуповують у тих самих аграрних компаній, про які я писав вище. Отака собі замкнута система.
- «Нововолинський м’ясокомбінат» — колись був гігантом, потім занепав, тепер відроджується. Власного поголів’я немає, працюють з постачальниками. Ковбаси, копченості, напівфабрикати. Продукція йде і на внутрішній ринок, і на експорт (Польща, Литва приймають).
- А ще є «Володимирецький молокозавод». Невеликий, але з характером. Переробляють близько 50 тонн молока на день. Роблять сир, йогурти, масло. Локальний ринок — їхня ніша. І вони у ній міцно стоять.
Помітив таку річ. Багато переробних підприємств працюють на давальницькій сировині. Тобто фермер приносить свою продукцію, завод переробляє, бере відсоток. Схема стара, як світ. Але працює.
- «Шацький рибзавод» — от це вже екзотика. Вирощування риби у ставках, переробка, продаж. Нішевий бізнес, але стабільний. Карп, короп, білий амур. Рестораторам постачають, на ринки. Обсяги невеликі — десь 200-300 тонн на рік. Але ж для області це теж важливо.
Інвестиції у технології: дрони, GPS та точне землеробство
Тут, власне, найцікавіше починається. Бо технології змінюють правила гри.
«Агротехінвест» з Луцька — компанія, яка спеціалізується на впровадженні точного землеробства. Вони не виробляють продукцію, але надають послуги іншим. Аналіз ґрунтів через супутникові знімки, диференційоване внесення добрив, моніторинг посівів дронами. Звучить як фантастика? Але працює у десятків господарств.
«Ратнівський АгроХолдинг» інвестував у GPS-системи для всієї своєї техніки. Тепер кожен трактор — це точка на карті. Диспетчер бачить, де хто працює, скільки палива витрачає, який темп. Ефективність виросла відсотків на 15-20. А це, знаєте, серйозно.
Дрони. От їх зараз багато хто використовує. «Володимир-Волинське АТП» запустило програму моніторингу посівів за допомогою дронів у 2025-му. Літають над полями, знімають у різних спектрах, програма аналізує — де бракує вологи, де шкідники, де хвороби. Раніше агроном ходив пішки, тепер дрон за годину обробляє сотні гектарів.
«Іваничівське» пішло ще далі — запровадили систему прогнозування врожаїв на основі штучного інтелекту. Завантажують дані про погоду, стан ґрунту, історію попередніх років — і програма видає прогноз. Наскільки точно? За їхніми словами, похибка у межах 5-7%. Непогано.
А ось «Маневицьке зерно» інвестувало у метеостанції. По всій площі обробітку встановили датчики, які відстежують температуру, вологість, вітер. Дані йдуть у хмару, аналізуються. І вже на основі цього приймаються рішення — чи поливати, чи вносити добрива, чи збирати.
Загалом помітив — технології перестають бути примхою. Вони стають необхідністю. Бо конкуренція зростає, а маржа падає. І хто не встигне — той вилетить з ринку.
Соціальний вплив: робочі місця та розвиток громад
От про це рідко говорять, але важливо.
«Любомльський агрокомплекс» — там працює близько 300 чоловік постійно. Для райцентру з населенням 10 тисяч — це дуже багато. Фактично кожна третя сім’я має зв’язок з цим підприємством. Вони ще й школу відремонтували минулого року. І дитячий садок підтримують.
«Камінь-Каширське АТП» не просто виробляє продукцію. Вони побудували дорогу до села Любитів. Бо інакше техніка не могла проїхати. Чи це їхній обов’язок? Формально — ні. Але вони зробили. Бо розуміють — якщо інфраструктура не працює, бізнес теж не працюватиме.
«Горохівське молоко» запустило програму підтримки молодих спеціалістів. Якщо випускник аграрного вузу приїжджає працювати — компанія допомагає з житлом. Чи орендою, чи субсидує покупку. Чому? Бо кадрів не вистачає. І треба робити щось, щоб люди поверталися на село.
А «Шацький рибгосп» взагалі став основою для розвитку зеленого туризму. Вони організовують екскурсії, показують, як вирощують рибу, дають можливість порибалити за помірну плату. Для туристів це розвага, для компанії — додатковий дохід.
Таблиця топ-компаній за напрямками (орієнтовні дані)
| Компанія | Напрямок | Обсяг/площа | Район |
|---|---|---|---|
| Агропродсервіс | Рослинництво | 25 000+ га | Луцький |
| Волиньагрохолдинг | Рослинництво | 18 000 га | Луцький, Горохівський |
| Поліське зерно | Рослинництво (органіка) | 12-14 тис. га | Камінь-Каширський |
| Волиньмолоко | Молочне скотарство | 3 000 голів | Луцький, Горохівський |
| Ратнівський м’ясокомбінат | Свинарство + переробка | 5 000 голів | Ратнівський |
| Поліська птахофабрика | Птахівництво | 2 млн курей | Любешівський |
| Ковельський елеватор | Зберігання зерна | 120 тис. тонн | Ковельський |
| Луцький комбікормзавод | Виробництво кормів | — | Луцький |
Виклики та перспективи: що чекає на аграрні компанії
Тут треба бути чесним. Не все райдужно.
- По-перше, ціни на пальне. Вони стрибають так, що планувати сезон — як грати у рулетку. Компанії намагаються закладати ризики у бюджет, але це не завжди спрацьовує. «Турійське АТП», наприклад, минулого року недоотримало прибуток саме через зростання вартості дизелю.
- По-друге, кадри. Молодь їде до міст. Або за кордон. Знайти кваліфікованого механізатора чи агронома — проблема. «Любомльський агрокомплекс» запустив програму навчання, але результати поки скромні.
- По-третє, логістика. Експорт зерна через Польщу ускладнюється. Черги на кордоні, обмеження, бюрократія. «Ковельський елеватор» розглядає варіанти альтернативних маршрутів — через Литву або Румунію. Але це дорожче.
- І ще один момент. Зміна клімату. Це вже не теорія, а практика. Посухи влітку, зливи навесні. «Володимир-Волинське АТП» минулого року втратило частину врожаю через надмірні опади у червні. Страхування допомогло частково, але не повністю.
- Але є й позитив. Держава почала підтримувати аграріїв активніше. Субсидії на техніку, компенсації на добрива, підтримка експорту. «Іваничівське» отримало державну підтримку на закупівлю нового комбайна у 2025-му. Це допомагає.
- Ще один тренд — кооперація. Дрібні фермери об’єднуються у кооперативи, щоб разом закуповувати техніку, насіння, добрива. «Ратнівський кооператив» — приклад такого об’єднання. Близько 40 фермерів працюють разом, і це дає економію коштів.
Що в підсумку?
Волинь — це аграрний регіон. Було, є і буде. І компанії, про які я писав — це кістяк економіки області. Вони дають роботу, платять податки, розвивають села.
Чи все ідеально? Ні. Проблем вистачає. Але є й прогрес. Технології приходять, підходи міняються, інвестиції з’являються.
Аграрні компанії Волині у 2026 році — це вже не радгоспи з іржавими тракторами. Це сучасні підприємства з GPS, дронами та програмами управління. От би бабуся моя побачила, що зараз на полях діється. Не повірила б.
І знаєте що найцікавіше? Волинське село живе. Попри всі виклики — живе. І ці компанії — велика частина цього життя.
Стаття написана менеджером з продажу компанії Prom.
